Вірш 1
Сама собою річка ця тече,
У невідомі долини мчить,
Забирає з собою на політ,
Ті мрії, що заземлити не вдається.
Вірш 2
Якщо ми з нею розмовляєм,
Вона відповість шепотом води,
У її глибині відмова —
Вродила серце в тихій буденності.
Вірш 3
Небесні зірки в воді грають,
Віддзеркалюють думки і таємниці,
Але річка просто тече,
Вона прощати знає, не просити.
Вірш 4
Здалеку чути волю, як співає,
Словами невловимими шепоче:
“Не бійся, я тебе чую” —
Тиша, як вітер, обнімає.
Вірш 5
Старі дерева на березі люблять,
За їхньою спиною річка тече,
Зберігаючи давні таємниці,
Наскільки багато в ній живе.
Вірш 6
Там, де став корчить обличчям,
Для річки нема меж, тільки шлях,
У ній пульсує таємна істина,
Кожен закрут — це новий виток.
Вірш 7
Залишає сліди на піску,
Спогади, які не зрозуміти,
Річка тече, не зупиняється,
Змусить нас мріяти, кохати.
Вірш 8
Приховані звуки її течії
Кличуть у мрії, у далекі сни,
Вже ріка — це життя без краю,
Ціла всесвітня мандрівка в ній.
Вірш 9
Хоч йдуть дощі, і буйні вітри,
Вона всіх кличе в глибину своєї,
Не бачить берега, лиш тугу…
Річка тече, поринає в незвідане.
Вірш 10
Історії наші в ній ляжуть,
Як жовте листя в осінню пору,
Течуть, стираються, та зостаються,
Коли знову прислухаємось до води.
Вірш 11
Бродяга вітрів і спогадів,
Річка сама собою тягнеться,
З собою забираючи хвилини,
Все, що було, кудись несе.
Вірш 12
На березі дитинство вертає,
Весняний флёр у шепоті трав,
Тече не спиняючи свій шлях,
Знайде вона безмежність у нас.
Вірш 13
Струмок світу, що нас колише,
Вказує шлях у непередбачуване,
Річка у глибині чистої пітьми,
Де подорож, де таємниця мені.
Вірш 14
Полоски світла, що грають з водою,
Невпинно вічність обіймають,
Річка, що тече, приведе до мрій,
Сховища змісту та мого «я».
Вірш 15
Прошу тихенько текти, я молю,
У колі часі я хочу зберигти,
Вода — це вічна мандрівка,
Сама собою річка ця тече.
Вірш 16
Течуть води повільно, але вірно,
В місті, де тіні розповідають,
Сама собою річка, безстороння,
Відкриває серце, а не замикає.
Вірш 17
Старі листя в обіймах води,
Тут їх мрії плевуть потихеньку,
І та річка ніколи не спиняється,
Завжди в новому потоці, новий світ.
Вірш 18
Вона безкраїх глубин — мов море,
Живе і тривожить, і заспокоює,
Сама собою річка — це вічне,
Спогади нашу душу знають.
Вірш 19
Подивись на неї — згадку бережи,
Десь там у воді заховалось слово,
Зі сторінок життя темні простори,
Де річка тече, там серце живе.
Вірш 20
Нестерпним плином веде до вершини,
Сама собою річка, довіра і світ,
Несучи з собою наші надії,
Вона тече, як життя — мрійливий ритм.