Осінь
Ой, устає осінь, лине,
Золотою в’ється в’юна.
Листя тихо дожить до зими,
Кожна крапля дощем — небесна.
Прощавай, весно, ти вмерла,
На полях, де колись цвіла.
Тепер і печаль, і нестримний вихор,
Сушить мій дух, мою душу.
Дощ осінній
Краплі падають на землю,
Листя вальсує в танці,
Ось і знов загадаю,
Чому ж так тяжко на серці?
За вікном зграя воробців,
О, рідне мій краю, прощай!
Коли гляну в очі любій —
Там осінь знову для нас, як рай.
Прощання з літом
Літо знову до нас не піде,
І погасне сонце світле над водою.
Осінь чекає, й в її руках —
Доля починати щось нове.
Атмосфера тиха, з дозвіллям,
Серце в глибокій тіні кургана.
Залишилися спогади в полі,
Лише осінь кричить у глибині.
Шепіт вітру
Вітер шепоче — осінь у дворі,
Листя дощу на могилах звертае.
Розкидані думки, як той буревій,
Тепер осіння пісня весняне сонце забирає.
Лише туга у серці залягла,
Запросини в спогадах мучать.
О, наскільки легше б жилось,
Коли б життя було — в осінньому гаю.
Осіння туга
Темряву раноньки накриває,
Білі хмари плинуть за небесами.
Туга за теплом — осіння чаша,
В спогадах тих, що кригонить між нами.
Чисте небо, злива з журбою,
Кожна краплина — з серця слід.
Досі не згорів до попелу,
Кожен день схоже на літній жад.
Осінній сум
Узимку спочив свій той теплий рай,
Листя вкриває тихо шлях до зими.
Невже вже прощатись із любов’ю nestaє?
Серце в осінньому тумані пливе.
Сонце вже не так палає,
Блукають тіні через дерева.
Чи ж весна нас порадує?
В серці статечна скорбота співа.
Кінець літа
Літо прощалося з волею молодою,
باتижі з вересневою млістю,
Осінній спогад, мов листя з вітром,
Грає у тиші, співає про місце.
На полях, мов чари, розсипається,
День короткий вже цьогоріч.
Сум за літом губиться в лісах,
Там, де тихо спить журавлі.
Далеко від тебе
Далеко кудись, та не в часі,
Листя червоніють, золотава манящий.
Ось як осень взялась за стежки,
Там, де ми разом мрією жили…
Світло згасло, знову злива,
Усміхається небо, падає дощ.
Там, у глибинах спогадів криється,
Ностальгія знов не відпустить ні на мить.
Осінній вальс
Танець під осінній блиск,
Листя кружляє, мов у вальсі.
Всі мрії вже прощались,
Прощай, мила пісне моєї.
Кольори зникають, хто знає чому,
Тихо, в сні, я граю пісню.
Серце моє співає про тебе,
У віках японському, як далекий світ.
Неждана осінь
Знову осінь напосідає,
Теплі спогади завіяні у млі.
Хроніка зимового відходу,
Зброя душі і розуму — марно.
Хоч життя стукає в вікно потворно,
Серце палає у сонячному короні.
Прощай, милий, мені наснилося,
Як жовті мрії сплетені у підсумок.
Осіннє цвітіння
Восени, вартуючи простір,
Кожна зоря тиха, мов мревки.
Тут, в тиші, де летить натхнення,
Неждане серце мріє покої.
Листя падає, мов слізки,
Згортається вільний душі вінок.
Осінь несе з собою жахи,
Непогасимий болю плям.
Сумний парк
У парку покинутім, де осінь панує,
Душа за мною стежить невидимо.
Листя кружляє, мов в танці,
А ми, в спогадах, де блукали.
Спогади про ліхтарі минулих ночей
Тепер злий у всіх обіймів нечистий.
Сльози рясні зривається з небес,
А осінь повзає безнадійно.
Закат
О, в світі малюю закат,
Листопад вечірній пір’ям мчить.
Сонце зникло, боляча мить,
На порозі знову зима кличе.
Темряву бороздою покладаю,
Серце тура знову шепоче.
Де ж ти, весно, що довоєнний?
Що залишилося в цих снах, чую?
Тіні
У лісі, де лунає тишина,
Я блукаю в тіні старих дерев.
Там, на листках, пронесена весна —
Душа моя знову ще раз в пошуку.
Сумую за минулим, ти мила,
Осінь забороняє заболіти.
Тепло твоїх слів — сама правда,
Унікальний спогад вічною печалю.
Відчуття
Небо безхмарне, в болю замкнуте,
Всі спогади мов листя мляве.
Промінь останній блукає,
Це осіннє пьяне життя.
Серце знову розірвалося,
Я відчуваю твою відсутність.
А зранку осінь вбереться,
Там, де ти, ввічливо, залишилось.
Осіння радість
Під осіннім небом — радість,
Тепла гірчиця на зиму,
В серці ритму відлуння,
Бродить весна на дні материним.
Листя обпадає, немов мрія,
Сонце у захопленні танцює.
Скажу, ласкаві пісні співаю,
Моя душа від того залітає.
Долини шепіт
У долині шепотів знову,
Зимовий подих вже близько.
Що залишилось вже в часах?
Сонце ллється через шини.
Відстань від сонячного бетону —
Листя пішов геть, золотий.
Тільки осені буяння —
Далеко тепер, близько, давно.
Костерки
В осінніх кострах палають,
Нотки, мов вітри вгорі.
Радий, що ще не зник день,
Луганці всі мовлять, такими.
Прощай, радість, прощай, мрія!
Долонька тихо бере —
Вода, мов сльоза, навколо,
Ти не зникла — осінь звучить.
Осіння гармонія
Холодний вітер лине з лісу,
Листя співає про старе.
Там, у тиші, де стоїть оливка,
Всі мрії з мого душі — e.
Там, де небес чистота — невагома,
Там, де пригадую мить,
Настане знову весна,
А сьогодні залишуся тут.
Чари боротьби
Боротьба з осінніми жахами,
Непереможні спогади.
Ця молитва у словах на одній мові,
Там, де осінь ховає перемогу.
Пробудись, Тарасе, поза темрявою,
Слово непевне, недолугий хід.
У прийдешньому сонці, що застигло,
Є і стіл, та й серце.
Грунтовий колос
Грунтова зріла осінь,
Колос заспіває радість.
День запрошує до простору —
Тихий, буде нове щастя.
Темрява наповнена тягарем,
Навіщо так радісно там?
Сонце, мов маленьке вечір,
Спомини в ній, у колі крам.
Далекі звуки
Листя шурхотить у гущі,
Тінь гірка, холод безжалісний.
Забуду про минуту,
Долини з жовтими листям.
Все знов закину — куди ж подіти?
Коли ж повернеться весна?
Заплющую очі, відчую —
Осіння мить, таємна тишина.
Поетичний осінній смак
Гіркий осінній вік,
Багаття запалю обніманням.
Нове поле кличе незрівнянно —
В серці печаль, сльози в очах.
Там, де думки плетуться вже,
Скоро будуть дні безоблачні.
Дай мені ще раз сеньор у лісі,
Пам’ятний друг, ти тут у духу.
Стиглі плоди
Стиглі плоди з осінніх днів,
Краса природи, веселе проміння.
Час для переосмислення,
В серці спогад, мов доти.
Обліплені білі ночі —
Їм можливо вже й спати.
На думку повертається бажання,
ОВий чари осені в серце.
Роковини
У спогадах сліди,
Минаючи роки, мій друже.
Як виразити простоту?
У ритмах весни, прихованих у млі.
Наближається осінь, нас)
Ренесансом, спостерігати.
То мить, незрозуміла шедевр,
Так звіщаю, ясна мить активна.
Ці поезії передають відчуття осені в багатогранному світлі, в контексті творчості Тараса Шевченка, в якій переважають теми природи, туги, і чари змін, що приносить осінь.