Візит зіркових ветеранів київського «Динамо» для будь-якого населеного пункту є своєрідним «храмом футболу», куди вони «проводять екскурсію» у вигляді агітаційних товариських матчів. Так, під час позапланового «майстер-класу» на міні-футбольному штучному полі біля нової Мамаївської школи (динамівці зупинялися в Мамаївцях по дорозі із закарпатського Тячева до наших Вашківців) ветерани, відчувши запал, з яким відгукнулась публіка, до кожного їхнього руху та слова, влаштував «міні-виставку» – з жонглюванням м’ячем, дружнім «дражнити» один одного і жартівливі пари. Суперечку через 100 доларів, яку згодом замінили віджиманнями, ініціював екс-колекціонер СРСР Іван Яремчук. Він «завів» одноклубника позмагатися – хто більше разів влучить м’ячем у поперечину з центру майданчика. Цю дуель Іван програв і десятки разів справно поборовся під жартівливі коментарі інших динамівців.
Далі відбувся імпровізований поєдинок у «дир-дирі» з мамаївськими ветеранами на чолі з президентом місцевого клубу Дмитром Микулинським, яким вистачило лише відкрити рахунок і втримати 2:2. Потім були умовні 2:5.
Після матчу-розминки Іван Яремчук та вихованець буковинського футболу Віктор Хлус дали ексклюзивне інтерв’ю «МБ».
Іван Яремчук:
– Ці товариські матчі дійсно продовжують наше футбольне життя. Великий футбол закінчився, і тепер ми збираємося разом, граємо, спілкуємося з колегами з інших регіонів. По можливості ми відгукуємось на такі запрошення. Я вважаю, що це свято для всіх – для нас, для людей, які хотіли нас побачити і побачили колись, 20 років тому.
– Можна сказати, що завдяки таким зустрічам ви молодієте?
– Я не той вік і не ті кілограми, щоб помолодшати (сміється – авт.). Але для людей, звичайно, ми завжди молоді, нас хочуть бачити такими, якими ми були 20 років тому. І ми намагаємося показувати той футбол, який показували. Хоча, розумієш, коли тобі в 50 років, що «молодий футбол» вже може бути (сміється – авт.). Немає такої швидкості і фізичних даних. У душі, звичайно, я хочу втратити свої 20 років. Але тепер голова «полегшала». Проте ноги за нею не встигають (сміється – авт.).
– Як представник збірної СРСР середини 80-х років, чи вважаєте Ви, що збірна України має шанси вирости на той рівень, коли від неї очікували золото?
– Яке «золото» чемпіонату світу чи Європи? Важко сказати світові. Хоча бачите – Блохін взяв команду, вивів її у фінальну частину, дійшли до чвертьфіналу, такого результату ніхто не очікував. Тому, можливо, в майбутньому Михайліченко щось зробить з оновленою командою. Можливо, через 8-10 або 20 років буде нова суперкоманда.
– Ви вважаєте себе «західняком»?
– Звичайно! Я сама із Закарпаття. Просто був вдома цілий тиждень. Відчув трішки смак свого села, природи. Треба приїжджати частіше, а не раз на п’ять років…
– Тобто ви граєте в цих краях «на своєму полі»?
– Так, так. Вчора грали в Тячеві, там теж забив гол. Коли пролунало оголошення, я почув розмови на трибунах: «Як же Яремчук наш земляк, а він нам забиває». Такі жарти приємно слухати.
— Ви маєте репутацію хорошого більярдиста…
– Ну, я не вважаю себе «профі» в більярді. Мені подобається грати, іноді виходить непогано, але я не можу порівняти з тими, хто тренується по 5-8 годин на день. Ось вам і перспективний молодий гравець Ярослав Тарновецький. Він уже грав у багатьох турнірах. Думаю, його найбільші перемоги ще попереду. Я вболіваю за нього.
Віктор Хлус:
– Досить часто буваю в цих краях, і кожного разу серце «плаче». Тут я почав своє футбольне життя, граючи за ДЮСШ та команду «Буковина» (Чернівці).
– Ви ще вболіваєте за «Буковину»?
– Звичайно! Хочу, щоб «Буковина» грала краще, звертали на неї увагу, підтримували.
– Як гадаєте, прізвище Хлус ще можна пов’язати з «Буковиною»?
— Ну, все може бути. Можливо, тут буде мій син чи ще хтось із таким ім’ям.
– Яке місце у вашому житті займають ці товариські матчі?
– Для мене, як для президента ветеранського руху, такі ігри – це все життя. Майже щосуботи та щонеділі ходимо і граємо. Чим більше ми будемо грати, тим цікавішим і кращим буде життя.
Григорій ПАСАТ
0
3,677
